Інтерв'ю з Євгенією КулешовоюНапередодні батьківської конференції «Абітурієнт 2018», яка відбудеться 2 квітня, редакція ZNOCLUB взяла інтерв'ю у спікера Євгенії Кулешової, HR із 11-річним стажем, експерта з профорієнтації тасертифікованого консультанта по методиці оцінки DISC.

Чи точно ви знали у 10 класі, ким будете у майбутньому?

Я точно знала, ким я ХОЧУ бути. Я хотіла бути юристом і поступати на юридичний факультет КНУ ім. Т. Шевченка. А потім мої батьки долучились до цього процесу, і ми приймали «родинні рішення» (Сміється).

Я обирала професію інтуїтивно. Я переглянула фільм «Ділова жінка», мені сподобався цей стиль життя, от я і вирішила, що хочу вести його у майбутньому: вирішувати проблеми, домовлятись і все інше.

Зараз діти також обирають професії, які їм подобаються, бо фільми зображають представників цих професій презентабельно. Або обирають, наприклад, маркетинг, тому що це дуже популярно. Так і я прийняла своє рішення. Щоправда дітям зараз набагато легше – є профорієнтаційні тести у вільному доступі, статті, події, конференції.

Шлях пошуку мого професійного призначення був дуже довгим. Власне тому я дуже зацікавилась методами вимірювання того, яка професія підходить конкретній людині. Мене зацікавило, що ми можемо точно щось виміряти: наприклад, що комусь точно не підійде працювати у PR, умовно кажучи.

Ми знаємо, що ви спеціаліст методології DISC. Як можете охарактеризувати її?

Я працюю не лише із тестом DISC, а іще із різними тестовими методиками. DISC  це тест, який я взяла зі своєї HR-практики і використовую для профорієнтації.

DISC  це одна з всесвітньо визнаних та відомих методик оцінювання, скажімо так, психологічних характеристик людини. Є люди, схильні командувати, а є такі , яким більше до вподоби виконувати. Є люди, які люблять працювати із людьми, є люди, які люблять виконувати роботу наодинці.

Наприклад, закінчуючи ВНЗ, я була амбітною людиною. Я була переконана, що я хочу, і буду керувати людьми, займати високу посаду, будувати карєру. Але я плутала амбіції з можливостями і психологічними якостями.

Ця плутанина часто трапляється. І тестові методики дозволяють з’ясувати, де амбіції і можливості перетинаються. Дорослій людині це зрозуміло, бо вона пропрацювала багато років в різних організаціях, пізнала себе. А людина, яка закінчує ВНЗ, увесь час лише вчилася, тому вона не знає себе достатньо, щоб розуміти, яка робота їй підходить та які ролі. Батьки теж у роботі її не бачили, вони можуть тільки здогадуватися, що їх дитина, наприклад, любить командувати.

Тести дають змогу виявити природні таланти і сильні сторони.

Чи змінюються дані DISC упродовж життя, або, скажімо, упродовж року?

Ні, не змінюються. Це вроджені характеристики, які сформувались до 14 років, і залишаються такими усе життя.

Проте можливі зміни у різних ситуаціях. Наприклад, коли ти йдеш на роботу, яка тобі не підходить і вимагає проявляти від тебе таких якостей, яких у тебе немає. Ти себе змушуєш, ламаєш, і у цій ситуації по-іншому проявляєш себе, ніж є насправді. Але твоя природня, основоположна сутність, не змінюється.

Щоправда, DISCне дає уявлення про те, які у людини знання, навички, культурні цінності, контекст, у якому вона виросла чи, наприклад, яка у неї дрібна моторика рук. Вона не дає нам інтелектуальний рівень, а тільки психологічні характеристики. Тому тільки на дані DISCпри виборі професії не можна орієнтуватися. Навряд чи текст скаже: «Ти поступив на маркетолога, а тобі варто було б іти на фінансиста» (Сміється).

А яка вірогідність того, що перша робота чи спеціальність стане основною?

Треба відрізняти спеціальність і галузь. Можна піти в машинобудування і працювати там все життя, але виконувати різні ролі: бути рядовим співробітником, а потім стати начальником, пізніше створити свою фірму і займатись продажами, але це в одній сфері. Звичайно, можливо, що людина обере конкретну сферу, і в ній залишиться.

Але треба розуміти, що ринок професій дуже динамічний. Багато професій зливаються, тобто формуються нові професії на стику. Особливо ці комбінації будуть активні у такому форматі у найближчі роки: ІТ і медицина, ІТ і мистецтво, ІТ і література, інженерія, медицина, філософія і так далі. Тому те, що людина усе життя буде займатись чимось одним, дуже маловірогідно. На якомусь етапі життя їй потрібно буде стати програмістом. Як пілоти, наприклад, раніше приймали багаж рішень на себе, а зараз, грубо кажучи, обслуговують інформаційні системи, які керують літаком.

У соцмережі Фейсбук не так давно відбувався флешмоб «7 перших робіт». Люди описували свій перший досвід роботи і ставили тег #firstsevenjobs. Як ви вважаєте, скільки приблизно робіт доведеться змінити сучасній людині упродовж життя, щоб знайти професію мрії?

Зі мною вчилась дівчинка, яка з дитинства мріяла стати лікарем. Зараз їй 35, і вона працює ендокринологом. Проте у виборі професії усе дуже індивідуально. Є люди, які з дитинства знають, ким вони хочуть бути. Є люди, які цього не знають і все життя знаходяться в пошуку. Але зараз часто доводиться змінювати багато професій упродовж життя, бо змінюються умови, вимоги, навички.

На мою думку, 5 професій доведеться змінити. 5-7 змін пройшла я особисто, поки знайшла свій шлях.

Запитання до вас як до HR із багаторічним досвідом: які люди ніколи не отримують роботу?

Чесно кажучи, таких немає, тому що в кожній галузі та кожній компанії свої вимоги до кандидатів.

Будьте собою, будьте відкритими. Я свого часу отримала декілька відмов і була дуже пригніченою, і тільки із часом, коли я сама стала HR, я зрозуміла, що мені і справді не варто було там працювати.

Пошук роботи – це робота, не всі це сприймають. Багато хто думає, що достатньо знайти гарну вакансію, надіслати резюме – і ось усе, що потрібно зробити. Насправді, це як продажі: для того, щоб щось продати, тобі треба зробити 500 дзвінків, із них вийде 300 гарних розмов, із них вийде 100 зустрічей і так далі.

Для того, щоб знайти роботу, треба якомога швидше почати працювати. Можна до університету, можна з першого курсу, як тільки зявляється можливості.

Уже ближче до батьківської конференції «Абітурієнт-2018» таке запитання: «Яким чином батьки впливають на вибір професії»?

Це дуже індивідуально. Є діти, за яких потрібно зробити вибір. Тут втручання батьків бажано якомога активніше. Є діти, яким можна завадити своєю активністю.

Найкраще, що можуть зробити батьки, це привести дитину до себе на роботу. Залучати дитину до роботи: на канікулах, на вихідних, як завгодно. Наша освіта дуже теоретична і відірвана від практичної діяльності, тому діти виростають як у теплицях, не розуміючи, на що вони здатні, і що їм подобається. Тому, щоб їм допомогти, треба дати їм можливість потрапити у реальне життя: реальний офіс, реальне підприємство. Подивитись, що і як там роблять люди, і спробувати самому. Це найкраще, що можна робити до закінчення школи.

Друге: це курси, тренінги, табори, профорієнтаційні заходи.

Побажаєте щось читачам у виборі професії?

Якомога раніше починати працювати, дивитись фільми про професії, якщо вас щось зацікавило. Хочете бути лікарем? Будь ласка. Скільки серіалів, фільмів, усе у вашому доступі.

Починати бажано не в 11 класі, коли накипає усе, скоро ЗНО і абсолютно не вистачає часу. Краще уже у 9-10 класах замислюватись про це. Відвідувати конференції (як «Абітурієнт-2018» - прим. ред.) події з профорієнтації.

Бажано цей процес стимулювати батькам. Діти іще не настільки свідомі, щоб знати, який це важливий вибір – вибір професії.

Сподобався матеріал? Поділись ним!

Додати коментар


Захисний код
Оновити



Відео



 

blog zno club 220x300

 

Назад Назад

нагору