Контроль чи допомога: як знайти золоту середину?

Кажуть, золота середина - це ворог обох крайностей. Зробимо її другом, дізнавшись які крайності маються на увазі.

 Існує дві типові помилки, які батьки допускають, допомагаючи дитині у підготовці до ЗНО чи контролюючи її дії.

1. Батьки намагаються допомогти дитині, коли вона цього не просить. І керуються ніби найкращими мотивами: аби випускник досяг кращого результату, швидше навчився, відчув підтримку і так далі.

2. Не допомагають, навпаки, коли дитина цього потребує. Це зазвичай виникає в силу того, що батьки не помічають певних «сигналів» від свого чада (скажімо, знервованості) чи навпаки хочуть навчити її самостійності, вольових якостей.

Правила надання допомоги і контролю

Отже, щоб підготовка до тестування була максимально ефективною, варто взяти на озброєння кілька порад.

• Чим менше контролю, тим краще.

Якщо дитина може справитися з підготовкою сама, нехай справляється.

• Допомагати і контролювати можна по-різному.

Інколи достатньо просто звернути увагу на щось: «Подивися, чи все у тебе правильно». Важливо, щоб допомога і контроль були дозованими і надавалися по мінімуму. Не поспішайте сідати та робити з сином або дочкою практичні завдання.

• Важливо, від кого надходить ініціатива.

Краще приймається та допомога, про яку випускник попросив сам. Допомога, яка надається без нашого прохання, сприймається як тиск. Аналогічна ситуація з контролем. Він буде доречним лише тоді, коли дитина самостійно не в силах себе проконтролювати і просить допомоги (наприклад, «Мамо, перевір ось це завдання»). В цьому випадку контроль буде сприйматися як допомога, а не як втручання чи тиск. Отже, варто створити таку ситуацію, щоб школяр сам просив нагадати про щось, допомогти.

• Якщо дитина просить допомоги, lобов'язково допомагайте.

Є такий термін, як «зона найближчого розвитку» – це дії, які на сьогодні дитина не в силах виконати самостійно, але може виконати з вашою допомогою. А вже незабаром ці речі перейдуть до зони самостійності. То ж ваше завдання – допомогти дитині бути більш компетентною.

• Спільні дії з подолання проблем повинні проходити у спокійній обстановці.

Ваш тон має бути доброзичливим. Якщо прохання про допомогу перетворюється у нервування, скандал, то наступного разу дитина докладе максимум зусиль, аби до вас не звертатися. Також краще уникати іронії, яку більшість дітей сприймає як знущання.

• Суттєвим є і ставлення до помилок.

Часто помилки дитини викликають роздратування у батьків і сварки в родині. У дитини таким чином формується страх помилок, який не допомагає, а навпаки заважає їх виправляти чи не допускати. Помилку краще сприймати як свого помічника, котрий вказує, над чим ще треба попрацювати.

Редактор: Ольга Мілінчук

Сподобався матеріал? Поділись ним!

• Наступна >